СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО-М’ЯЗОВОЇ ПЕРЕДАЧІ МЕТОДОМ ПОВТОРНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ
(Спеціалізований компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)
1. Загальна характеристика методу
Дослідження нервово-м’язової передачі методом повторної стимуляції використовується для:
-
виявлення порушень функції нервово-м’язового синапсу;
-
диференціації між пресинаптичними та постсинаптичними розладами.
Метод полягає у реєстрації м’язової відповіді на серію електричних стимулів нерва з різною частотою, до та після фізичного навантаження або після високочастотної стимуляції.
2. Принцип методу
-
При нормальній нервово-м’язовій передачі амплітуда викликаних м’язових потенціалів залишається стабільною.
-
При постсинаптичних розладах (наприклад, міастенія) спостерігається декремент — зниження амплітуди відповіді на 2-й–4-й стимул і далі.
При пресинаптичних порушеннях (наприклад, синдром Ламберта–Ітона) можливий інкремент — наростання амплітуди відповіді після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції.
3. Методика проведення
3.1. Підготовка
-
Вибір нерва та відповідного м’яза залежить від клінічної підозри (часто використовуються ліктьовий нерв — abductor digiti minimi, лицевий нерв — nasalis, додатковий нерв — trapezius).
-
Пацієнт перебуває у спокої перед початком тесту.
-
Температура кінцівки повинна бути стабільною (не нижче 32 °C).
3.2. Базове дослідження
-
Реєструється серія відповідей на низькочастотну стимуляцію (зазвичай 2–5 Гц).
-
Аналізується зміна амплітуди потенціалу дії м’яза (CMAP) між першим і наступними стимулами.
3.3. Навантажувальна проба
-
Пацієнт виконує максимальне ізометричне скорочення м’яза (зазвичай 10–30 секунд).
-
Далі проводиться повторна стимуляція для оцінки змін відповіді (інкремент/декремент).
3.4. Високочастотна стимуляція
-
За показаннями використовується стимуляція з частотою ≥20 Гц для додаткової диференціації пресинаптичних порушень (LEMS, синдром Ламберта-Ітона).
4. Документування результатів
Звіт повинен містити:
-
нерв та м’яз, на яких проводилося дослідження;
-
частоту стимуляції;
-
вихідну амплітуду та форму CMAP;
-
відсоток змін амплітуди у відповідях;
-
наявність та характер декременту або інкременту;
-
результати після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції;
-
клініко-електрофізіологічну інтерпретацію.
5. Клінічне значення
-
Декрементальна відповідь ≥10% між першим та четвертим/п’ятим стимулом вказує на патологію нервово-м’язової передачі, типову для міастенії.
-
Інкрементальна відповідь (зростання амплітуди) після фізичного навантаження — характерна для синдрому Ламберта–Ітона та інших пресинаптичних розладів.
-
Відсутність змін не виключає патології і потребує кореляції з клінікою та результатами інших досліджень (ЕМГ, SFEMG).