top of page

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРО-ДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ (ЕДО)

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ПО НЕРВУ (ДПН)

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ F-ХВИЛІ

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО-М’ЯЗОВОЇ ПЕРЕДАЧІ МЕТОДОМ ПОВТОРНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ГОЛЧАСТОЇ ЕЛЕКТРОМІОГРАФІЇ (ЕМГ)

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ МІОГРАФІЇ ОДИНИЧНОГО М’ЯЗОВОГО ВОЛОКНА (SFEMG)

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ МИГАЛЬНОГО РЕФЛЕКСУ (Blink Reflex)

Рекомендована максимальна кількість ЕДО-досліджень для 90 % клінічних випадків

Якорь 9

ЧАСТОТА ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРОДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ (ЕДО) В ОДНОГО ПАЦІЄНТА

ДОДАТОК 1. Нозологічно-орієнтовані протоколи ЕНМГ/ЕМГ за EMGStrategies

Додаток. Глосарій скорочень

Якорь 2

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРО-ДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ (ЕДО)

1. Мета документа

Цей документ визначає стандарти проведення, обсяг та вимоги до електро-діагностичного обстеження (ЕДО) в клініці. Метою є забезпечення високої якості діагностики, безпеки пацієнта та уніфікації підходів до обстеження при підозрі на захворювання нервово-м’язової системи.

2. Показання до направлення на ЕДО

Пацієнтів на ЕДО направляють:

  • лікарі-неврологи;

  • лікарі функціональної діагностики;

  • лікарі внутрішньої медицини;

  • сімейні лікарі;

  • нейрохірурги, ортопеди та інші фахівці.

Направлення може здійснюватися:

  • з попереднім клінічним діагнозом;

  • на основі симптомів (парестезії, слабкість, біль, порушення чутливості тощо);

  • з метою виключення певної патології.

У багатьох випадках остаточний діагноз формується саме після проведення ЕДО.

3. Алгоритм проведення ЕДО

3.1. Первинна оцінка

  • Збір анамнезу.

  • Клінічний неврологічний огляд.

  • Формулювання робочого діагнозу (який може відрізнятись від направлення).

3.2. Планування дослідження

  • Вибір оптимальних методик (нейрографія, голчаста ЕМГ, тести нервово-м’язової передачі та ін.).

  • Формування початкового плану дослідження.

3.3. Виконання обстеження

  • Обстеження виконується лікарем-неврологом або лікарем функціональної діагностики, який має відповідну спеціалізацію та підготовку.

  • Участь технічного персоналу можлива лише під безпосереднім контролем лікаря.

  • Інтерпретація проводиться в режимі реального часу, з корекцією плану обстеження за потреби.

3.4. Завершення дослідження

  • Формулювання заключення на основі клініко-електрофізіологічної кореляції.

  • За потреби — уточнення або зміна попереднього діагнозу.

  • Внесення даних до електронної медичної карти та архіву.

4. Структура ЕДО

ЕДО включає:

  • збір анамнезу та неврологічний огляд;

  • виконання нейрографії (NCS);

  • виконання голчастої ЕМГ;

  • тести нервово-м’язової передачі (при показах);

  • спеціалізовані методики (за клінічними потребами);

  • інтерпретацію результатів у реальному часі;

  • складання заключення.

Тривалість обстеження:

  • стандартне ЕДО: від 30 до 60 хвилин;

  • розширене ЕДО: до 120 хвилин (при складних клінічних випадках).

5. Принципи індивідуалізації обстеження

  • Для кожного пацієнта програма ЕДО формується індивідуально.

  • В процесі обстеження лікар може змінювати план дослідження залежно від проміжних результатів.

  • ЕДО не є стандартизованим «апаратним тестом», а є процесом клінічного прийняття рішень.

  • Виконання лише нейрографії без голчастої ЕМГ — небажане, оскільки може знизити діагностичну точність.

6. Клінічні цілі ЕДО

ЕДО є ключовим інструментом для діагностики:

  • хвороб мотонейронів;

  • міопатій;

  • радикулопатій;

  • плексопатій;

  • периферичних невропатій;

  • розладів нервово-м’язової передачі (міастенія, Ламберта–Ітона та ін.);

  • складних та комбінованих неврологічних синдромів.

7. Вимоги до персоналу

  • ЕДО виконує лише лікар, який пройшов спеціалізовану підготовку з електродіагностики.

  • Лікар повинен володіти практичними навичками голчастої ЕМГ, нейрографії та клінічної інтерпретації результатів.

  • Технічний персонал може брати участь у підготовці пацієнта або у частковому виконанні нейрографії лише під прямим наглядом лікаря.

8. Документування та кодування

  • Результати ЕДО заносяться в електронну медичну документацію.

  • Якщо етіологічний діагноз не встановлено, допускається використання симптоматичних кодів МКХ-10 (наприклад, M79.6 – біль у кінцівці, R20 – порушення чутливості).

  • Звіти мають відображати як клінічні висновки, так і обсяг виконаних процедур.

9. Контроль якості та запобігання зловживанням

  • В клініці діє внутрішній механізм перевірки відповідності обсягів досліджень клінічним показанням.

  • При стабільному перевищенні нормативних показників — застосовується фахова експертна оцінка.

  • Такий підхід запобігає зловживанням і водночас зберігає клінічну гнучкість лікаря.

10. Заключні положення

  • ЕДО є складовою лікарської діагностичної практики.

  • Інтерпретація результатів без безпосередньої участі лікаря — не допускається.

  • Якість ЕДО напряму залежить від кваліфікації лікаря та дотримання клінічного алгоритму.

  • Даний стандарт підлягає перегляду кожні 2 роки або в разі суттєвих змін у клінічній практиці.

Якорь 3

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ПО НЕРВУ (ДПН)

(Компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

 

1. Загальна характеристика

Дослідження проведення по нерву (ДПН) є базовим методом оцінки цілісності та функціонального стану периферичної нервової системи.

Метою є:

  • визначення швидкості проведення імпульсу, латентності, амплітуди та форми відповіді;

  • виявлення патологічних змін (уповільнення проведення, блок проведення, відсутність відповіді, зниження амплітуди);

  • оцінка ступеня демієлінізації та аксональної втрати у досліджуваних сегментах нерва.

ДПН виконується лікарем-неврологом або лікарем функціональної діагностики, який пройшов спеціальну підготовку з ЕДО. За потреби технічні аспекти можуть виконуватися навченим медичним персоналом під безпосереднім наглядом лікаря. ​

2. Етапи типового дослідження

2.1. Клінічна підготовка

  • Формування диференційного діагнозу на основі анамнезу та неврологічного огляду.

  • Визначення необхідних нервів для дослідження.

2.2. Проведення ДПН

  • Електрична стимуляція обраного нерва з наступною реєстрацією електричної відповіді.

  • Зазвичай використовуються поверхневі електроди для стимуляції та реєстрації; голчасті електроди застосовуються лише у спеціальних випадках.

  • Вимірюються:

    • відстань між точками стимуляції та реєстрації;

    • латентність;

    • швидкість проведення;

    • амплітуда відповіді.

2.3. Комплементарне обстеження

  • За показаннями ДПН доповнюється голчастою ЕМГ, щоб уточнити діагноз та оцінити клініко-електрофізіологічну кореляцію.

3. Види досліджень проведення по нерву

ДПН може бути моторним, сенсорним або змішаним. У межах одного обстеження вони часто комбінуються.

3.1. Моторне ДПН

  • Стимуляція моторного нерва в кількох точках уздовж його ходу.

  • Реєстрація відповіді з відповідного м’яза.

  • Аналіз амплітуди, латентності, конфігурації та швидкості проведення.

3.2. Сенсорне ДПН

  • Стимуляція поблизу сенсорного нерва.

  • Реєстрація відповіді з віддаленої ділянки того ж нерва.

  • Аналіз амплітуди, латентності, конфігурації та сенсорної швидкості проведення.

3.3. Змішане ДПН

  • Стимуляція нерва, який містить як моторні, так і сенсорні волокна.

  • Реєстрація з іншої ділянки цього ж нерва.

  • Аналіз параметрів як сенсорного, так і моторного компонентів.

3.4. Додаткові тести

  • F-хвиля та H-рефлекс є важливими додатковими інструментами, які часто виконуються в межах одного обстеження. Вони дозволяють оцінити провідність проксимальних сегментів нервової системи.

4. Документування результатів

 

Звіт ДПН повинен містити:

  • перелік досліджених нервів;

  • відстані між точками стимуляції та реєстрації;

  • значення швидкості проведення, латентності та амплітуди;

  • температуру кінцівки на момент дослідження якщо вимірювалась (впливає на латентність та швидкість проведення);

  • клініко-електрофізіологічну інтерпретацію результатів.

За можливості до медичної документації додаються оригінальні хвилі. Це забезпечує можливість незалежної експертної оцінки у клінічних чи медико-правових ситуаціях.

5. Обсяг обстеження

  • Кількість досліджених нервів має бути мінімально необхідною для вирішення клінічного завдання.

  • У більшості випадків доцільно дослідити принаймні один нерв зі збереженим проведенням для порівняння.

  • Стандартні протоколи не можуть жорстко визначати кількість нервів для кожного діагнозу, оскільки обстеження індивідуалізується.

6. Контроль якості та використання даних

  • Обсяг обстеження визначається клінічною ситуацією та не може бути уніфікований жорстким числом досліджень.

  • За потреби результати можуть бути повторно оцінені незалежним експертом.

  • Перевищення середніх показників обсягу обстеження без клінічного обґрунтування підлягає внутрішній експертній перевірці. (це положення внесене через необґрунтовані призначення «ЕНМГ рук-ніг» без клінічного пояснення)

7. Заключні положення

  • ДПН є невід’ємною складовою ЕДО та ключовим інструментом діагностики периферичних невропатій, поліневропатій, плексопатій, радикулопатій, нейром’язових розладів та проксимальних уражень.

  • Висока якість результатів забезпечується кваліфікацією лікаря та дотриманням методологічних стандартів.

  • Документ підлягає оновленню відповідно до змін у клінічній практиці.

Якорь 4

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ F-ХВИЛІ

(Компонент моторного дослідження проведення по нерву — ДПН)

 

1. Загальна характеристика методу

Дослідження F-хвилі є частиною моторного дослідження проведення по нерву та використовується для оцінки провідності проксимальних відділів периферичних нервів.

Метод базується на реєстрації повторної (антидромної) активації мотонейронів передніх рогів спинного мозку, яка спричиняє зворотне проходження імпульсу до м’яза та формування F-хвилі.

 

F-хвиля дозволяє:

  • оцінити цілісність проксимальних сегментів нервів (корінців, сплетінь);

  • виявити латентне ураження при радикулопатіях, поліневропатіях та проксимальних нейропатіях;

  • доповнити стандартне моторне дослідження проведення по нерву.

2. Методика проведення

2.1. Підготовка

  • Використовується та ж схема розміщення електродів, що й для моторного ДПН.

  • Застосовуються окремі параметри стимуляції (змінені налаштування апарату) для оптимального отримання F-хвиль.

  • Для достовірності результату реєструється щонайменше 10 відповідей.

2.2. Проведення тесту

  • Проводиться електрична стимуляція дистального відділу нерва.

  • Реєструється пізня відповідь — F-хвиля, що виникає внаслідок антидромного проведення до мотонейрона та зворотного (ортодромного) проходження до м’яза.

  • Аналізуються:

    • мінімальна латентність F-хвилі;

    • середня латентність;

    • частота виникнення відповіді;

    • стабільність форми хвилі.

3. Клінічні показання

Дослідження F-хвилі є особливо інформативним при:

  • підозрі на радикулопатії (шийні, попереково-крижові);

  • плексопатіях;

  • демієлінізуючих поліневропатіях;

  • проксимальних нейропатіях та моторних невропатіях;

  • моніторингу прогресування проксимального ураження.

4. Обсяг дослідження

  • Кількість нервів, на яких виконується F-хвиля, визначається клінічним діагнозом та результатами попередніх ЕДО.

  • У межах одного обстеження може бути:

    • виконано ДПН з F-хвилею для одних нервів;

    • виконано лише стандартне моторне ДПН без F-хвилі для інших нервів.

  • Це дозволяє індивідуалізувати обсяг обстеження відповідно до клінічної задачі.

5. Документування результатів

Звіт повинен містити:

  • перелік нервів, на яких проведено дослідження F-хвилі;

  • значення мінімальної та середньої латентності;

  • кількість отриманих відповідей;

  • частоту виникнення хвиль;

  • якість сигналу;

  • клініко-електрофізіологічну інтерпретацію (включаючи оцінку симетрії та нормативів).

6. Клінічне значення

  • Збільшення латентності F-хвилі або її відсутність вказує на проксимальне ураження нервової системи.

  • Метод є особливо цінним, коли стандартне ДПН не виявляє патології у дистальних відділах нерва.

  • Дозволяє оцінювати функціональний стан рухових шляхів на ділянці від м’яза до спинного мозку і назад, що не досягається звичайними нейрографічними методами.

Якорь 5

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО-М’ЯЗОВОЇ ПЕРЕДАЧІ МЕТОДОМ ПОВТОРНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ

(Спеціалізований компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

 

1. Загальна характеристика методу

Дослідження нервово-м’язової передачі методом повторної стимуляції використовується для:

  • виявлення порушень функції нервово-м’язового синапсу;

  • диференціації між пресинаптичними та постсинаптичними розладами.

Метод полягає у реєстрації м’язової відповіді на серію електричних стимулів нерва з різною частотою, до та після фізичного навантаження або після високочастотної стимуляції.

2. Принцип методу

  • При нормальній нервово-м’язовій передачі амплітуда викликаних м’язових потенціалів залишається стабільною.

  • При постсинаптичних розладах (наприклад, міастенія) спостерігається декремент — зниження амплітуди відповіді на 2-й–4-й стимул і далі.

При пресинаптичних порушеннях (наприклад, синдром Ламберта–Ітона) можливий інкремент — наростання амплітуди відповіді після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції.

3. Методика проведення

3.1. Підготовка

  • Вибір нерва та відповідного м’яза залежить від клінічної підозри (часто використовуються ліктьовий нерв — abductor digiti minimi, лицевий нерв — nasalis, додатковий нерв — trapezius).

  • Пацієнт перебуває у спокої перед початком тесту.

  • Температура кінцівки повинна бути стабільною (не нижче 32 °C).

3.2. Базове дослідження

  • Реєструється серія відповідей на низькочастотну стимуляцію (зазвичай 2–5 Гц).

  • Аналізується зміна амплітуди потенціалу дії м’яза (CMAP) між першим і наступними стимулами.

3.3. Навантажувальна проба

  • Пацієнт виконує максимальне ізометричне скорочення м’яза (зазвичай 10–30 секунд).

  • Далі проводиться повторна стимуляція для оцінки змін відповіді (інкремент/декремент).

3.4. Високочастотна стимуляція

  • За показаннями використовується стимуляція з частотою ≥20 Гц для додаткової диференціації пресинаптичних порушень (LEMS, синдром Ламберта-Ітона).

4. Документування результатів

Звіт повинен містити:

  • нерв та м’яз, на яких проводилося дослідження;

  • частоту стимуляції;

  • вихідну амплітуду та форму CMAP;

  • відсоток змін амплітуди у відповідях;

  • наявність та характер декременту або інкременту;

  • результати після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції;

  • клініко-електрофізіологічну інтерпретацію.

5. Клінічне значення

  • Декрементальна відповідь ≥10% між першим та четвертим/п’ятим стимулом вказує на патологію нервово-м’язової передачі, типову для міастенії.

  • Інкрементальна відповідь (зростання амплітуди) після фізичного навантаження — характерна для синдрому Ламберта–Ітона та інших пресинаптичних розладів.

  • Відсутність змін не виключає патології і потребує кореляції з клінікою та результатами інших досліджень (ЕМГ, SFEMG).

Якорь 6

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ГОЛЧАСТОЇ ЕЛЕКТРОМІОГРАФІЇ (ЕМГ)

(Компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

 

1. Загальна характеристика

Електроміографія з концентричним голковим електродом (ЕМГ) є методом оцінки стану периферичної нервової системи та скелетних м’язів.

Метод полягає у реєстрації та аналізі електричної активності м’язів у стані спокою та під час довільної активації за допомогою голчастого електрода.

ЕМГ виконується виключно лікарем, який має відповідну підготовку з ЕДО. Інтерпретація відбувається в режимі реального часу під час обстеження.

2. Типова структура обстеження

 

2.1. Початковий етап

  • Формування диференційного діагнозу на основі анамнезу та неврологічного огляду.

  • Планування обстеження з урахуванням клінічної локалізації можливого ураження.

2.2. Комплементарне дослідження

  • Проведення дослідження проведення по нерву (ДПН) — за показаннями, для уточнення диференційного діагнозу та доповнення голчастої ЕМГ.

2.3. Проведення голчастої ЕМГ

  • Вибір м’язів для обстеження на основі клінічної гіпотези.

  • Оцінка електричної активності м’яза у стані спокою та при довільному скороченні.

  • Лікар аналізує:

    • характер спонтанної активності (наприклад, потенціали фібриляції, позитивні гострі хвилі, фасцикуляції);

    • форму, амплітуду та тривалість потенціалів рухових одиниць (ПРО);

    • патерн рекрутингу при активації.

2.4. Інтерпретація

  • Остаточний висновок формується на основі:

    • анамнезу;

    • клінічного огляду;

    • результатів ДПН;

    • даних голчастої ЕМГ.

  • Інтерпретація здійснюється безпосередньо під час тесту.

3. Вибір м’язів для обстеження

​​

  • Перелік м’язів визначається клінічною картиною та уточнюється в процесі обстеження.

  • Підхід є динамічним — план може змінюватися залежно від проміжних результатів.

  • У разі підозри на ураження певного нервового корінця, сплетення чи нерва обстежуються як дистальні, так і проксимальні м’язи.

  • За показаннями можуть бути включені паравертебральні м’язи (шийні, грудні, поперекові).

4. Особливості проведення та інтерпретації

​​

  • Голчаста ЕМГ не є «стандартним апаратним тестом» — це клінічне дослідження, яке потребує високої кваліфікації лікаря.

  • Оцінка відбувається в реальному часі — під час введення електрода та запису активності.

  • Отримані хвильові форми оцінюються як візуально, так і за характерними звуками, що формуються електричною активністю м’язів.

  • Фіксуються як нормальні, так і патологічні знахідки.

5. Документування результатів

 

Звіт з голчастої ЕМГ повинен містити:

  • перелік досліджених м’язів;

  • характеристику спонтанної активності (наявність/відсутність, тип);

  • опис потенціалів рухових одиниць (форма, амплітуда, тривалість, поліфазність);

  • характеристику рекрутингу;

  • клініко-електрофізіологічний висновок.

6. Додаткові зауваження

​

  • Вибір паравертебральних м’язів для дослідження здійснюється індивідуально.

  • Дослідження цих м’язів може бути непоказане або технічно неможливе у випадках:

    • порушень згортання крові або антикоагулянтної терапії;

    • післяопераційних змін у зоні паравертебральних м’язів;

    • інфекційного ураження;

    • відмови пацієнта;

    • тяжкого соматичного стану (наприклад, у вентиляторозалежних пацієнтів).

  • Остаточне рішення про необхідність включення паравертебральних м’язів приймає лікар, який виконує ЕДО.

7. Контроль якості

​​

  • Усі обстеження проводяться виключно лікарями, які володіють практичними навичками голчастої ЕМГ.

  • Заборонено делегувати проведення голчастої ЕМГ технічному персоналу.

  • При повторних дослідженнях або експертних висновках бажано мати архів хвильових форм.

8. Клінічне значення

Голчаста ЕМГ є ключовим методом у діагностиці:

  • радикулопатій;

  • плексопатій;

  • невропатій;

  • міопатій;

  • захворювань мотонейрона;

  • нервово-м’язових розладів (у т.ч. міастенічних синдромів).

Метод забезпечує точну топічну діагностику та дозволяє оцінити тяжкість і хронічність процесу.

Якорь 7

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ МІОГРАФІЇ ОДИНИЧНОГО М’ЯЗОВОГО ВОЛОКНА (SFEMG)

(Спеціалізований компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

 

1. Загальна характеристика методу

Міографія одиничного м’язового волокна (SFEMG) — це високоточний метод оцінки функції нервово-м’язової передачі.

Метод використовує спеціально сконструйований голчастий електрод (ми виконуємо адаптований аналіз із застосуванням концентричного електроду), який дає змогу реєструвати потенціали дії від окремих м’язових волокон у межах однієї рухової одиниці.

Мета дослідження:

  • оцінка джиттеру — варіабельності часу між збудженням рухового нерва та генерацією потенціалу дії м’язового волокна;

  • оцінка щільності м’язових волокон (Fiber Density, FD) — середньої кількості волокон, що належать до однієї рухової одиниці.

Ці показники відображають фізіологічний стан нервово-м’язової синаптичної передачі та структуру рухових одиниць.

2. Джиттер (Jitter)

​

2.1. Сутність показника

Джиттер — це варіабельність у часі між:

  • стимуляцією рухового нерва та потенціалом дії м’язового волокна (при стимуляційному режимі), або

  • потенціалами двох волокон однієї рухової одиниці (при довільній активації).

Підвищення джиттеру відображає патологічні зміни нервово-м’язової передачі.

2.2. Методи вимірювання

  • Довільна активація: фіксується варіабельність між потенціалами двох волокон однієї рухової одиниці.

  • Стимуляція: вимірюється варіабельність між моментом стимуляції та потенціалом дії м’язового волокна.

2.3. Нормальні значення

  • Нормальний діапазон джиттеру залежить від м’яза та індивідуальних волокон, зазвичай становить 10–50 мкс.

  • Для визначення патологічних змін проводиться статистична оцінка вибірки м’язових волокон у межах кожного обстежуваного м’яза.

2.4. Блокування

  • Якщо передача імпульсу настільки порушена, що стимуляція не викликає потенціалу дії, спостерігається блокування.

 

 

  • Підвищений джиттер і блокування можуть виникати при:

    • міастенії,

    • синдромі Ламберта–Ітона,

    • токсичних, запальних або генетичних порушеннях нервово-м’язової передачі.

3. Щільність м’язових волокон (FD)

 

3.1. Визначення

Щільність м’язових волокон (FD) — це середня кількість м’язових волокон, що належать до однієї рухової одиниці в зоні реєстрації SFEMG-електрода.

3.2. Методика

  • FD вимірюється під час довільної активації моторної одиниці.

  • Проводяться багаторазові введення електрода в різні точки в межах одного м’яза.

  • Результат подається як середня кількість м’язових волокон на рухову одиницю при реєстрації з 20 точок запису.

4. Клінічні аспекти проведення

​​

  1. Перед проведенням міографії одиничного м’язового волокна обов’язково виконується голчаста ЕМГ хоча б одного клінічно ураженого м’яза, щоб виключити альтернативні причини патологічного джиттеру або блокування.

  2. Вибір м’язів для дослідження визначається клінічними даними та результатами попередніх ЕДО.

  3. Обстеження може охоплювати один або кілька м’язів, залежно від патології та клінічної доцільності.

  4. Обсяг дослідження гнучко адаптується до клінічної картини.

5. Документування результатів

 

У звіті мають бути відображені:

  • перелік обстежених м’язів;

  • середній джиттер для кожного м’яза (при довільній активації або стимуляції);

  • відсоток пар потенціалів з блокуванням;

  • відсоток пар потенціалів з нормальним джиттером;

  • середній показник щільності м’язових волокон (FD);

  • клініко-електрофізіологічна інтерпретація результатів.

6. Інтерпретація та клінічне значення

​

  • Підвищений джиттер та/або наявність блокування свідчать про патологію нервово-м’язової передачі.

  • Збільшення FD вказує на ремоделювання рухових одиниць, що характерне для хронічних нейрогенних процесів.

  • Міографія одиничного м’язового волокна дозволяє:

    • виявити мінімальні розлади нервово-м’язової передачі до появи клінічних симптомів;

    • диференціювати синаптичні розлади від аксональних та демієлінізуючих уражень;

    • оцінити ступінь компенсації та прогресування патології.

Якорь 8

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ МИГАЛЬНОГО РЕФЛЕКСУ (Blink Reflex)

(Спеціалізований компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

​

1. Загальна характеристика методу

Дослідження мигального рефлексу є електрофізіологічним аналогом рогівкового рефлексу та використовується для оцінки функціонального стану V (трійчастого) та VII (лицьового) черепних нервів, а також стовбура головного мозку.

Аналіз латентності та амплітуди відповідей, зокрема міжбокових відмінностей, дозволяє локалізувати патологічний процес у:

  • ділянці периферичних гілок V або VII черепних нервів,

  • проксимальних відділах цих нервів,

  • або в стовбурі головного мозку.

У випадку патологічних результатів мигального рефлексу важливо також оцінити латентності та амплітуди прямої моторної відповіді лицевого нерва, щоб виключити периферичну патологію.

2. Методика проведення

 

2.1. Розташування електродів

  • Стимуляція виконується над гілкою трійчастого нерва в ділянці надбрів’я (надочноямкова ділянка).

  • Реєстраційні електроди розташовуються над круговими м’язами ока (m. orbicularis oculi) з обох боків.

  • Обов’язково виконується двобічна стимуляція з реєстрацією як іпсілатеральних, так і контралатеральних відповідей.

2.2. Компоненти відповіді

  • R1-компонент — рання відповідь з короткою латентністю (близько 10 мс), відображає швидку олігосинаптичну дугу між ядром V нерва, ретикулярною формацією та ядром VII нерва.

  • R2-компонент — пізня відповідь з більшою латентністю (близько 30 мс), яка відображає полісинаптичну дугу з двобічною активацією.

2.3. Особливості стимуляції

  • Стимуляція проводиться з інтенсивністю, достатньою для надійного відтворення відповіді без артефактів.

  • Забезпечується реєстрація як R1, так і R2 компонентів на обох сторонах.

  • Проводиться порівняльний аналіз ліворуч–праворуч.

3. Показання до проведення

​​

  • Підозра на ураження V або VII черепних нервів;

  • Підозра на ураження стовбура головного мозку (особливо варолієвого моста);

  • Діагностика та топічна локалізація ураження при:

    • невропатії трійчастого або лицевого нервів,

    • демієлінізуючих захворюваннях,

    • інсультах та пухлинах стовбура мозку,

    • розсіяному склерозі,

    • синдромах стовбурових уражень.

4. Документування результатів

 

У звіті повинно бути зазначено:

  • факт наявності або відсутності R1 та R2 компонентів з обох сторін;

  • значення латентностей R1 та R2;

  • амплітуду зареєстрованих відповідей (при необхідності);

  • наявність асиметрії між сторонами;

  • клініко-електрофізіологічну інтерпретацію.

5. Клінічне значення

​​

  • Подовження латентності R1 або R2, а також міжбокова асиметрія — вказує на ураження V, VII нерва або стовбура мозку.

  • Відсутність R1 за збереження R2 може вказувати на переферичне ураження V нерва, тоді як відсутність R2 частіше вказує на центральну патологію.

  • Двобічна відсутність обох компонентів може бути наслідком двобічного ураження, тяжкого ураження стовбура мозку або загальної нейропатії.

  • Оцінка мигального рефлексу має важливе топічне значення і доповнює дані клінічного огляду та інших ЕДО-методик.

Якорь 1

Рекомендована максимальна кількість ЕДО-досліджень для 90 % клінічних випадків

 

1. Загальна інформація

 

Ця таблиця містить рекомендації щодо максимальної кількості електро-діагностичних досліджень, необхідних для встановлення діагнозу в 90 % пацієнтів із відповідною патологією.

Вказані числа не є абсолютною межею, а використовуються:

  • як орієнтир для клінічної практики;

  • для виявлення випадків надмірного використання досліджень;

  • для оптимізації діагностичного процесу.

У складних клінічних випадках лікар може обґрунтовано виконати більшу кількість досліджень. У простих випадках, особливо якщо початкові тести є нормальними, може бути достатньо меншої кількості.

У близько 10 % випадків може знадобитися перевищення рекомендованої кількості тестів. У такому разі лікар повинен:

  • надати обґрунтовану документацію;

  • пояснити, які альтернативні діагнози потрібно було виключити;

  • зафіксувати це безпосередньо в протоколі обстеження.

Якщо одночасно розглядається декілька діагнозів, не потрібно механічно підсумовувати кількість тестів — більшість досліджень перекриваються.

 

2. Таблиця рекомендованої максимальної кількості досліджень​​

* Примітка: ці значення відображають максимальну кількість досліджень, яка є достатньою для встановлення діагнозу в 90 % випадків. У поодиноких ситуаціях може знадобитися більший обсяг.

 

3. Важливі зауваження

​

  • У складних клінічних випадках можливе обґрунтоване перевищення рекомендованої кількості досліджень.

  • У простих ситуаціях (наприклад, типова карпальна невропатія) достатньо мінімального обсягу.

  • Якщо є кілька діагностичних гіпотез, більшість досліджень можуть бути використані для оцінки всіх станів (наприклад, тести для радикулопатії одночасно оцінюють і полінейропатію).

  • За потреби допускається обстеження контралатеральної безсимптомної кінцівки для отримання індивідуальних референтних значень.


​

1. Синдром карпального каналу

​

  • Початкове обстеження:

    • Двобічні моторні та сенсорні дослідження серединного нерва (median nerve) є доцільними навіть при односторонніх симптомах, оскільки:

      • контралатеральна кінцівка може використовуватися як внутрішній контроль при прикордонних значеннях;

      • двобічне ураження є частим.

  • Додаткові дослідження:

    • 2–4 додаткові сенсорні або змішані дослідження проведення по нерву (ДПН) можуть підвищити діагностичну чутливість;

    • 1 додаткове моторне дослідження (часто ліктьового нерва) виконується для виключення полінейропатії або множинних мононевропатій.

  • Голчаста ЕМГ:

    • обсяг визначається за результатами ДПН та клінічними диференційно-діагностичними міркуваннями;

    • додаткове обстеження показане при підозрі на радикулопатію, плексопатію або проксимальну невропатію.

 

2. Радикулопатія

​

  • Мінімальний обсяг:

    • 1 моторне ДПН,

    • 1 сенсорне ДПН,

    • голчаста ЕМГ ураженої кінцівки.

  • Розширене обстеження:

    • до 3 моторних та 2 сенсорних ДПН, з можливим залученням:

      • того ж нерва на контралатеральному боці;

      • іншого моторного нерва на іпсилатеральній стороні.

    • H-рефлекси особливо корисні при підозрі на ураження S1.

  • Обов’язково:

    • Голчаста ЕМГ — ключова для підтвердження радикулопатії, оскільки лише за ДПН діагноз поставити не можна.

    • Дослідження мають проводитися одним лікарем або під його безпосереднім контролем.

    • ​

3. Полінейропатія / множинна мононевропатія

​

  • Рекомендований обсяг:

    • 4 моторні та 4 сенсорні ДПН (2 моторні + 2 сенсорні в одній нозі; 1 моторне + 1 сенсорне в протилежній нозі; 1 моторне + 1 сенсорне в руці);

    • додатково — F-хвилі або H-рефлекси з двох нервів.

  • Голчаста ЕМГ:

    • щонайменше 2 кінцівки;

    • обстеження паравертебральних м’язів для виключення полирадикулопатії.

4. Міопатія

  • Голчаста ЕМГ:

    • щонайменше 2 кінцівки (різні м’язові групи для топічної оцінки).

  • ДПН:

    • 2 моторних та 2 сенсорних для виключення нейропатичних процесів.

  • Повторна стимуляція:

    • до 2 нервів для виключення розладів нервово-м’язової передачі.

    • ​

5. Хвороби мотонейрона (наприклад, БАС)

​

  • ДПН:

    • до 4 моторних нервів та 2 сенсорних для виключення альтернативних діагнозів (наприклад, мультифокальна моторна невропатія, полінейропатія).

  • Голчаста ЕМГ:

    • до 4 кінцівок або 3 кінцівки + м’язи обличчя чи язика для документування поширеного денерваційного процесу.

  • Повторна стимуляція:

    • 1 нерв за показаннями — для виключення порушень нервово-м’язової передачі.

 

6. Плексопатія

​

  • ДПН:

    • для брахіальної плексопатії — до 6 сенсорних досліджень (включаючи медіальний та латеральний шкірно-передплічні нерви), до 4 моторних;

    • для попереково-крижової — до 4 сенсорних, до 4 моторних та до 2 H-рефлексів (переважно тибіального нерва).

  • Додатково:

    • до 2 тестів у контралатеральній безсимптомній кінцівці для кращої діагностичної точності.

    • ​

7. Порушення нервово-м’язової передачі

​

  • Повторна стимуляція:

    • до 3 нервів.

  • Міографія одиничного м’язового волокна (SFEMG):

    • до 2 м’язів.

  • ДПН:

    • щонайменше 1 моторне та 1 сенсорне у клінічно ураженій кінцівці (бажано в розподілі нерва, який досліджувався методом повторної стимуляції або SFEMG);

    • за потреби — до 2 моторних і 2 сенсорних досліджень.

  • Голчаста ЕМГ:

    • мінімум 1 дистальний та 1 проксимальний м’яз у клінічно ураженій кінцівці.

    • ​

8. Терміни проведення ЕДО після травми

​

  • Найбільш інформативні результати ЕДО отримують через кілька тижнів після травми, коли проявляються денерваційні зміни.

  • Однак ДПН може бути інформативним гостро, особливо при підозрі на повний розрив нерва.

  • У деяких випадках голчаста ЕМГ, виконана одразу після травми, може виявити:

    • зниження рекрутингу ПРО (MUAP),

    • наявність базового фону для майбутнього порівняння,

    • супутні або фонові патології.

  • Чітких універсальних строків проведення немає — рішення приймається клінічно.

  • ​

9. Загальні положення

​

  • Обсяг обстеження визначається клінічними показаннями та результатами попередніх тестів.

  • У складних випадках можливе обґрунтоване перевищення рекомендованої кількості досліджень.

  • Контралатеральні безсимптомні кінцівки часто досліджуються для отримання індивідуальних референтних значень.

  • Остаточне рішення про обсяг обстеження приймає лікар, який проводить ЕДО, з обов’язковою фіксацією в протоколі.

ЧАСТОТА ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРОДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ (ЕДО) В ОДНОГО ПАЦІЄНТА

1. Загальні положення

​

У клінічній практиці існує низка ситуацій, коли повторне електро-діагностичне обстеження є не лише виправданим, але й необхідним для якісного ведення пацієнта. Повторні дослідження дозволяють:

  • уточнити або змінити діагноз,

  • оцінити динаміку перебігу захворювання,

  • визначити ефективність лікування,

  • сформулювати обґрунтований прогноз.

​

2. Типові клінічні ситуації, що потребують повторного ЕДО

​

  1. Новий діагноз:
    – Пацієнт, у якого раніше встановлено одне захворювання, може згодом розвинути нові симптоми, що потребує додаткової діагностики.

  2. Невизначений (прикордонний) діагноз:
    – У разі підозри на тяжкі захворювання (наприклад, хвороба мотонейрона), але недостатньо переконливих ЕДО-даних, повторне обстеження дозволяє підтвердити або виключити діагноз.

  3. Швидкопрогресуючі захворювання:
    – У перші 1–2 тижні від початку деяких захворювань (наприклад, гостра демієлінізуюча поліневропатія типу Гієна–Баре) ЕДО може бути нормальним.
    – Повторне дослідження дозволяє виявити зміни на більш пізньому етапі, встановити діагноз та визначити тактику лікування.

  4. Моніторинг перебігу хвороби:
    – У захворюваннях зі змінним перебігом (наприклад, міастенія, поліміозит) ЕДО допомагає оцінити ефективність терапії та адаптувати лікувальну тактику.

  5. Несподівана зміна клінічного перебігу:
    – Наприклад, відсутність покращення після операції з приводу радикулопатії або поява нової симптоматики — показання до повторного обстеження.

  6. Відновлення після травми:
    – Повторні ЕДО дослідження використовуються для моніторингу відновлення функції нерва, уточнення прогнозу та планування хірургічного втручання.

​

3. Рекомендована максимальна частота повторних ЕДО протягом 12 місяців​​​​

* За потреби частота може бути збільшена — за наявності обґрунтування, яке повинно бути відображене у медичній документації.

Важливо: якщо пацієнт обстежується в різних закладах або отримує «другу думку» у референс-центрі, ці обмеження не застосовуються.

​

4. Вимоги до обґрунтування повторних обстежень

​

  • Причина повторного обстеження повинна бути чітко задокументована в протоколі дослідження або в історії хвороби.

  • Обов’язково зазначається:

    • клінічне обґрунтування;

    • порівняння з попередніми результатами;

    • уточнені діагностичні цілі (новий діагноз, уточнення динаміки, моніторинг відновлення тощо).

  • Повторні ЕДО дослідження не повинні виконуватись рутинно, без медичних показань.

Орієнтовно, у 80 % випадків протягом 12 місяців повторні обстеження не потрібні.

 

5. Мінімальні стандарти якості проведення ЕДО

​

  1. Медичні показання:
    – ЕДО виконується виключно за клінічними показами.

  2. Якісне обладнання:
    – Використовується повноцінне ЕДО-обладнання, яке дозволяє аналіз усіх параметрів сигналу.
    Мінімальна достатність:
    – Кількість досліджень має бути мінімальною, але достатньою для точного діагнозу.

  3. Виконання ДПН:
    – або лікарем безпосередньо,
    – або кваліфікованим технічним працівником під прямим наглядом лікаря.

  4. Голчаста ЕМГ:
    – повинна виконуватись лікарем з відповідною підготовкою;
    – включає оцінку активності у спокої та при довільному скороченні;
    – у більшості випадків проводиться разом з ДПН.

  5. Єдиний відповідальний лікар:
    – усі етапи обстеження (анамнез, огляд, тестування, інтерпретація) проводить або контролює один лікар;
    – результати ДПН і голчастої ЕМГ оформлюються єдиним діагностичним висновком.

  6. Роздільне проведення ДПН та ЕМГ без обґрунтованої причини — неприпустиме, окрім виняткових ситуацій (наприклад, гостре ураження нерва).

​

6. Висновок

​

Чіткі клінічні критерії та адекватна частота проведення ЕДО:

  • підвищують точність діагностики,

  • запобігають зайвим втручанням (у т.ч. хірургічним),

  • знижують витрати системи охорони здоров’я,

  • покращують прогноз для пацієнтів.

Невиправдане обмеження або надмірне використання ЕДО шкодить як пацієнтам, так і системі охорони здоров’я.

Нозологічно-орієнтовані протоколи ЕНМГ/ЕМГ за EMGStrategies

   

Цей додаток поєднує нозологічну структуру EMGStrategies з практичними алгоритмами лабораторії ЕНМГ. Формат кожної нозології: етіологія, клінічні прояви, стратегія дослідження, рекомендовані нерви, рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ, очікувані нормальні та патологічні знахідки.

Абсолютні числові нормативи не наведені, оскільки вони мають визначатися локальною нормативною базою лабораторії з урахуванням віку, температури кінцівки, відстані між точками стимуляції та технічних особливостей апаратури.

Курсивні примітки під окремими нозологіями відображають доступні рекомендації AANEM та узагальнення з літератури.

 

Загальні принципи побудови нозологічного ЕНМГ-протоколу

​

• Перед дослідженням необхідно чітко сформулювати робочу клінічну гіпотезу: мононевропатія, полінейропатія, радикулопатія, плексопатія, міопатія, захворювання мотонейрона або порушення нервово-м’язової передачі.

• Базовий каркас: моторне дослідження нервової провідності, сенсорне дослідження нервової провідності та голкова електроміографія.

• Додаткові методики застосовуються за показами: F-хвиля, Н-рефлекс, повторна стимуляція нерва, одно-волоконна ЕМГ (SFEMG), мигальний рефлекс (blink reflex), короткий або довгий тест фізичного навантаження.

• Для фокальних невропатій обов’язково включати порівняльні нерви та, за можливості, порівняння між сторонами.

• Для радикулопатій провідним методом підтвердження є голкова ЕМГ; сенсорні потенціали при преґангліонарному ураженні часто збережені.

• Для міопатій слід обирати клінічно залучені, але не термінально змінені м’язи (terminally end-stage muscles).

Примітка. AANEM Model Policy дозволяє гнучко адаптувати кількість досліджень під клінічну задачу; для складних випадків обсяг може перевищувати середні значення за наявності обґрунтування. Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS.

 

1. Захворювання мотонейронів

 

1.1 Бічний аміотрофічний склероз (ALS)

 

Етіологія. Переважно спорадичне дегенеративне захворювання верхнього і нижнього мотонейрона; рідше сімейні форми.

Клінічні прояви. Прогресуюча слабкість, атрофія, фасцикуляції, поєднання пірамідної та периферичної симптоматики, бульбарне залучення.

Стратегія дослідження. Підтвердити поширений денерваційно-реіннерваційний процес щонайменше у кількох анатомічних регіонах та виключити мімікери, насамперед MMN, мультифокальні радикулопатії і тяжку аксональну нейропатію.

Рекомендовані нерви. Моторні: серединний, ліктьовий, малогомілковий, великогомілковий. Сенсорні: серединний, ліктьовий, променевий, литковий.

Рекомендовані м’язи. Язик, трапецієподібний, дельтоподібний, двоголовий м’яз плеча, перший тильний міжкістковий м’яз кисті, короткий відвідний м’яз великого пальця, передній великогомілковий, медіальна головка литкового, латеральний широкий м’яз стегна (vastus lateralis), параспінальні м’язи.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали часто збережені або відносно мало змінені.

Очікувані патологічні знахідки. Фібриляції, позитивні гострі хвилі, фасцикуляції, великі тривалі потенціали рухових одиниць, зменшене рекрутування; вираженого демієлінізуючого патерну не очікують.

Примітка. Згідно з AANEM Model Policy, при підозрі на моторну нейронопатію (motor neuronopathy) можуть бути обґрунтовані до 4 моторних і 2 сенсорних досліджень нервової провідності (NCS), а також голкова ЕМГ (needle EMG) до 4 кінцівок або 3 кінцівок + язик/м’язи обличчя. Preston & Shapiro наголошують, що ЕНМГ при ALS має не лише документувати поширену денервацію (widespread denervation), а й виключати потенційно курабельні клінічні мімікери (treatable mimics). Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Preston & Shapiro, 2013.

 

1.2 Гострий поліомієліт (Polio, acute)

​

Рідкісна патологія, може бути поствакцинальна реакція від живої вакцини.

Етіологія. Гостре вірусне ураження передніх рогів спинного мозку.

Клінічні прояви. Гострий або підгострий асиметричний в’ялий парез після інфекційного продрому.

Стратегія дослідження. Підтвердити моторно-нейронний характер ураження.

Рекомендовані нерви. Моторні нерви клінічно уражених кінцівок; сенсорні нерви як контроль для виключення полінейропатії.

Рекомендовані м’язи. Клінічно слабкі проксимальні і дистальні м’язи кількох сегментів.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали здебільшого збережені, окрім синдрому Кеннеді (Kennedy syndrome).

Очікувані патологічні знахідки. Зниження CMAP, гостра денервація, згодом ознаки реіннервації.

 

1.3 Наслідки поліомієліту (Post-polio sequelae)

​

Етіологія. Хронічна реорганізація моторних одиниць після перенесеного поліомієліту.

Клінічні прояви. Втомлюваність, нове наростання слабкості через роки, асиметрія.

Стратегія дослідження. Підтвердити хронічний нейрогенний патерн і оцінити наявність активної денервації.

Рекомендовані нерви. Моторні та сенсорні нерви ураженої і контралатеральної кінцівки.

Рекомендовані м’язи. Раніше уражені та функціонально перевантажені м’язи.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали здебільшого збережені, окрім синдрому Кеннеді (Kennedy syndrome).

Очікувані патологічні знахідки. Дуже великі тривалі ПРО, зменшене рекрутування, можлива активна денервація.

 

1.4 Спінальна м’язова атрофія (SMA 1/2/3, дистальна СМА (distal SMA), мономелічна СМА (monomelic SMA), синдром Кеннеді (Kennedy syndrome), хвороба Фаціо-Лонде (Fazio-Londe))

​

Етіологія. Генетичні моторні нейронопатії, найчастіше пов’язані з SMN1 або іншими спадковими механізмами; для синдрому Кеннеді (Kennedy syndrome) — мутація андрогенового рецептора.

Клінічні прояви. Переважно проксимальна або дистальна слабкість, гіпорефлексія, дитячий або юнацький дебют; при синдромі Кеннеді (Kennedy syndrome) — бульбарні та ендокринні ознаки.

Стратегія дослідження. Підтвердити хронічний нейрогенний патерн і відмежувати від міопатії та полінейропатії.

Рекомендовані нерви. Серединний, ліктьовий, великогомілковий, малогомілковий; сенсорні серединний, ліктьовий, литковий. Для синдрому Кеннеді (Kennedy syndrome) сенсорні дослідження обов’язкові.

Рекомендовані м’язи. Проксимальні і дистальні м’язи рук і ніг; за показами язик, трапецієподібний м’яз, лицеві м’язи.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали здебільшого збережені, окрім синдрому Кеннеді (Kennedy syndrome).

Очікувані патологічні знахідки. Нейрогенний патерн, знижене рекрутування, великі поліфазні ПРО; при тяжких формах — низькі CMAP, а при синдромі Кеннеді (Kennedy syndrome) — зниження SNAP.

Примітка. Для більшості спадкових моторних нейронопатій (motor neuronopathies) окремих нозологічно-специфічних рекомендацій AANEM (disease-specific practice parameters) немає; практично використовують загальні принципи AANEM Model Policy, клініко-електрофізіологічну логіку Preston & Shapiro, а у дітей — Pediatric Electromyography. Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Preston & Shapiro, 2013; Pediatric Electromyography.

 

2. Полінейропатії

​

2.1 Аксональна сенсомоторна полінейропатія

​

Етіологія. Метаболічна, токсична, запальна, спадкова або ідіопатична.

Клінічні прояви. Дистальна симетрична слабкість, оніміння, парестезії, гіпорефлексія.

Стратегія дослідження. Визначити: 1) сенсорне чи сенсомоторне ураження; 2) аксональний характер; 3) довжино-залежний розподіл (length-dependent distribution).

Рекомендовані нерви. Моторні: серединний, ліктьовий, малогомілковий, великогомілковий. Сенсорні: серединний, ліктьовий, променевий, литковий, за потреби поверхневий малогомілковий.

Рекомендовані м’язи. Передній великогомілковий, литковий, латеральний широкий м’яз стегна (vastus lateralis); за потреби FDI або APB.

Очікувані нормальні знахідки. Відсутність вираженого блоку проведення і темпоральної дисперсії.

Очікувані патологічні знахідки. Низькі SNAP/CMAP, відносно помірні зміни швидкості проведення, денервація в дистальних м’язах.

 

2.2 Демієлінізуюча сенсомоторна полінейропатія

​

Етіологія. Набута імунна або спадкова демієлінізуюча нейропатія.

Клінічні прояви. Слабкість, сенсорний дефіцит, арефлексія, інколи проксимальне залучення.

Стратегія дослідження. Шукати демієлінізуючі критерії у кількох нервах і кількох сегментах.

Рекомендовані нерви. Стандартний полінейропатичний набір + F-хвилі щонайменше у двох верхніх і двох нижніх нервах.

Рекомендовані м’язи. Дистальні м’язи ніг (distal leg muscles) і проксимальні м’язи для оцінки вторинної аксональної втрати.

Очікувані нормальні знахідки. Нормальні дистальні латентності, відсутність блоку проведення і темпоральної дисперсії.

Очікувані патологічні знахідки. Уповільнення швидкості, подовження дистальних латентностей, патологічні або відсутні F-хвилі, блок проведення, темпоральна дисперсія.

 

2.3 Гостра запальна демієлінізуюча полінейропатія / синдром Гієна-Барре (GBS, AIDP)

​

Етіологія. Післяінфекційний імунний процес.

Клінічні прояви. Гостра висхідна слабкість, арефлексія, автономні симптоми, іноді краніальні нерви.

Стратегія дослідження. Дослідити моторні нерви кількох кінцівок, F-хвилі, Н-рефлекс; при ранніх проявах і нормальних результатах ЕДО — повторити дослідження.

Рекомендовані нерви. Серединний, ліктьовий, малогомілковий, великогомілковий; сенсорні серединний, ліктьовий, литковий.

Рекомендовані м’язи. На ранніх етапах голкова ЕМГ може бути малоінформативною; надалі — передній великогомілковий (tibialis anterior), литковий (gastrocnemius), чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), FDI.

Очікувані нормальні знахідки. На дуже ранній стадії можливе майже нормальне дослідження.

Очікувані патологічні знахідки. Подовження або випадіння F-хвиль, подовження дистальних латентностей, зниження швидкості, патологічний Н-рефлекс (abnormal H-reflex), іноді феномен збереження литкового нерва (sural sparing).

 

 

2.4 Гостра аксональна моторна нейропатія (AMAN)

​

Етіологія. Імунна аксонопатія моторних волокон, часто після інфекції.

Клінічні прояви. Гостра моторна слабкість без істотних сенсорних симптомів.

Стратегія дослідження. Акцент на моторні відповіді і збережені сенсорні потенціали.

Рекомендовані нерви. Моторні нерви верхніх і нижніх кінцівок + F-хвилі; сенсорні контрольні.

Рекомендовані м’язи. Дистальні й проксимальні м’язи кінцівок залежно від часу від початку.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали повинні бути збережені.

Очікувані патологічні знахідки. Низькі CMAP, відносно збережені SNAP, мінімальні або відсутні демієлінізуючі ознаки.

​

2.5 Синдром Міллера-Фішера

​

Етіологія. Імунна нейропатія, часто anti-GQ1b-позитивна.

Клінічні прояви. Офтальмоплегія, атаксія, арефлексія.

Стратегія дослідження. Стандартне дослідження нервів кінцівок, за потреби краніальні методики, RNS за диференційної діагностики з окулярною міастенією (ocular MG).

Рекомендовані нерви. Стандартні моторні/сенсорні нерви; F-хвилі.

Рекомендовані м’язи. Лицеві м’язи або проксимальні м’язи при генералізації.

Очікувані нормальні знахідки. Дослідження може бути малозміненим.

Очікувані патологічні знахідки. Часто неспецифічні або мінімальні зміни, іноді патологія пізніх відповідей.

​

2.6 Хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія (CIDP)

 

Етіологія. Хронічна імунна демієлінізуюча полінейропатія.

Клінічні прояви. Прогресуюча або рецидивна слабкість, сенсорні симптоми, арефлексія.

Стратегія дослідження. Шукати електродіагностичні критерії демієлінізації у кількох нервах.

Рекомендовані нерви. Мінімум 4 моторні нерви, 4 сенсорні нерви, F-хвилі в кількох нервах.

Рекомендовані м’язи. Дистальні і проксимальні м’язи кінцівок (distal and proximal limb muscles) для оцінки супутньої аксональної втрати.

Очікувані нормальні знахідки. Немає мультифокального блоку/вираженої демієлінізації.

Очікувані патологічні знахідки. Подовжені дистальні латентності, уповільнення швидкості, блок проведення, темпоральна дисперсія, патологічні F-хвилі (abnormal F-waves).

Примітка. У Rajabally підкреслено, що головним діагностичним тестом при CIDP є електрофізіологічне дослідження (electrophysiology) з виявленням неоднорідно розподіленої демієлінізації: суттєво сповільненого моторного проведення, подовжених дистальних моторних латентностей, патологічних F-хвиль, блоку проведення (conduction block), темпоральної дисперсії (temporal dispersion) та збільшення дистальної тривалості CMAP (distal CMAP duration). Джерело: Rajabally, Dysimmune Neuropathies, 2020.

 

2.7 Мультифокальна моторна нейропатія з блоком проведення (MMN)

​

Етіологія. Імунна чисто моторна мультифокальна нейропатія.

Клінічні прояви. Асиметрична дистальна слабкість, переважно верхніх кінцівок, без виражених сенсорних симптомів.

Стратегія дослідження. Пошук блоку проведення в моторних нервах, особливо рук.

Рекомендовані нерви. Серединний, ліктьовий, променевий, малогомілковий; сенсорні відповідних територій як контроль.

Рекомендовані м’язи. FDI, ADM, APB, власний розгинач вказівного пальця (extensor indicis), дельтоподібний м’яз (deltoid) залежно від фенотипу.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні потенціали зазвичай збережені.

Очікувані патологічні знахідки. Мультифокальний моторний блок проведення поза типовими місцями компресії, нейрогенний патерн у слабких м’язах.

 

 

2.8 Спадкові моторно-сенсорні нейропатії (CMT1/CMT2/CMT3/CMT4, HNPP)

​

Етіологія. Спадкові демієлінізуючі або аксональні нейропатії.

Клінічні прояви. Дистальна слабкість, деформації стоп, арефлексія, сімейний анамнез.

Стратегія дослідження. Визначити рівномірний спадковий патерн і відмежувати від набутої демієлінізації.

Рекомендовані нерви. Стандартні моторні і сенсорні нерви верхніх і нижніх кінцівок, бажано двобічно. Для HNPP — обов’язково типові місця компресії.

Рекомендовані м’язи. Передній великогомілковий (tibialis anterior), литковий (gastrocnemius), FDI, APB.

Очікувані нормальні знахідки. При CMT1/3/4 не очікують неоднорідного набутого патерну (patchy acquired pattern); при HNPP не очікують чисто локального одиничного ураження.

Очікувані патологічні знахідки. CMT1/3/4: рівномірно знижені швидкості; CMT2: аксональний патерн; HNPP: мультифокальне уповільнення в місцях компресії.

 

2.9 Полінейропатія критичного стану

​

Етіологія. Сепсис, поліорганна недостатність, ICU.

Клінічні прояви. Дифузна слабкість, труднощі відлучення від ШВЛ, арефлексія.

Стратегія дослідження. Приліжкова оцінка (bedside assessment) моторних і сенсорних амплітуд, відмежування від критичної міопатії.

Рекомендовані нерви. Серединний, ліктьовий, малогомілковий, великогомілковий; сенсорні серединний/ліктьовий/литковий.

Рекомендовані м’язи. Дистальні і проксимальні м’язи кінцівок (distal and proximal limb muscles).

Очікувані нормальні знахідки. Відсутність вираженої демієлінізації.

Очікувані патологічні знахідки. Дифузно низькі CMAP і SNAP, відносно без грубого демієлінізуючого патерну.

 

2.10 Переважно сенсорні та спадкові сенсорні нейропатії (HSAN/HSN, сімейна дизавтономія (familial dysautonomia), хвороба Танжера (Tangier disease), дифтерійна нейропатія (diphtheria), лепра (leprosy))

​

Етіологія. Спадкові, імунні, токсичні, інфекційні чи метаболічні причини.

Клінічні прояви. Переважно сенсорний дефіцит, біль, виразки, автономні порушення, іноді множинні мононевропатії.

Стратегія дослідження. Максимально повний сенсорний профіль; моторні дослідження як контроль; автономні тести — поза межами стандартної ЕНМГ.

Рекомендовані нерви. Серединний, ліктьовий, променевий, литковий, поверхневий малогомілковий; моторні серединний, ліктьовий, малогомілковий, великогомілковий.

Рекомендовані м’язи. Лише якщо є моторний дефіцит. При лепрі — м’язи, іннервовані симптомними нервами.

Очікувані нормальні знахідки. Моторні зміни можуть бути мінімальними на ранніх стадіях.

Очікувані патологічні знахідки. Переважне зниження або випадіння SNAP; при лепрі — фокальні або мультифокальні сенсомоторні зміни, часто аксональні.

Примітка. Для полінейропатії (polyneuropathy) AANEM Model Policy рекомендує, за потреби, до 4 моторних і 4 сенсорних досліджень нервової провідності (NCS), F-хвилі щонайменше з 2 нервів, а також голкову ЕМГ щонайменше у 2 кінцівках; параспінальні м’язи додають для виключення полірадикулопатії (polyradiculopathy). Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Rajabally, Dysimmune Neuropathies, 2020; Preston & Shapiro, 2013.

 

 

3. Порушення нервово-м’язової передачі

3.1 Міастенія гравіс (MG)

​

Етіологія. Аутоімунне ураження постсинаптичної мембрани.

Клінічні прояви. Втомлюваність, птоз, диплопія, бульбарна і проксимальна слабкість.

Стратегія дослідження. Рутинне дослідження нервів + низькочастотна повторна стимуляція у проксимальному і дистальному м’язі; за потреби SFEMG.

Рекомендовані нерви. Ліктьовий нерв (ulnar), додатковий нерв (accessory), лицевий нерв / вилична гілка (facial / zygomatic branch) залежно від м’яза; рутинно — хоча б один верхній і один нижній нерв.

Рекомендовані м’язи. Круговий м’яз ока (orbicularis oculi), носовий м’яз (nasalis), трапецієподібний м’яз (trapezius), ADM.

Очікувані нормальні знахідки. Рутинні NCS часто нормальні.

Очікувані патологічні знахідки. Декремент при 2–5 Гц; підвищений джитер при SFEMG.

Примітка. AANEM practice parameter вказує, що повторна стимуляція нерва є первинним тестом вибору (preferred initial test) при підозрі на MG (suspected MG), хоча SFEMG є чутливішою. Валідним критерієм для постсинаптичного дефекту нервово-м’язової передачі (postsynaptic transmission defect) вважають декремент ≥10% між 1-м і 4–5-м потенціалами при стимуляції 2–5 Гц. Джерело: AANEM Practice Parameter for RNS/SFEMG in suspected MG or LEMS; Pediatric Electromyography.

​

3.2 Неонатальна та вроджені міастенічні форми (неонатальна MG (Neonatal MG), вроджені міастенічні синдроми (congenital myasthenic syndromes))

​

Етіологія. Трансплацентарні антитіла або генетичні дефекти кінцевої пластинки.

Клінічні прояви. Гіпотонія, слабке смоктання, рання флуктуююча слабкість, затримка моторного розвитку.

Стратегія дослідження. Мінімально необхідне дослідження; RNS у доступних м’язах, за потреби SFEMG / стимульований джитер (stimulated jitter).

Рекомендовані нерви. Доступні моторні нерви проксимального і дистального сегмента; сенсорні як контроль.

Рекомендовані м’язи. Клінічно залучені м’язи, часто лицеві або проксимальні.

Очікувані нормальні знахідки. Рутинні NCS можуть бути нормальні.

Очікувані патологічні знахідки. Декремент, підвищений джитер, іноді блокування.

​

3.3 Ламберт-Ітон міастенічний синдром (LEMS)

​

Етіологія. Аутоімунне пресинаптичне ураження, часто паранеопластичне.

Клінічні прояви. Проксимальна слабкість, гіпорефлексія, автономні симптоми.

Стратегія дослідження. Низькочастотна стимуляція, коротке максимальне скорочення, оцінка інкременту.

Рекомендовані нерви. Ліктьовий (ulnar) або малогомілковий (peroneal) моторні нерви з доброю базальною амплітудою CMAP; сенсорні — як контроль.

Рекомендовані м’язи. ADM, APB, короткий розгинач пальців стопи (extensor digitorum brevis) або інші доступні м’язи.

Очікувані нормальні знахідки. Базальний CMAP часто знижений.

Очікувані патологічні знахідки. Низький базальний CMAP, декремент на низькій частоті, значний постактиваційний інкремент.

Примітка. За AANEM practice parameter інкремент (increment) для LEMS має бути щонайменше 25%, а найбільш специфічним є приріст >100%. Preston & Shapiro наголошують, що коротке максимальне скорочення тривалістю близько 10 секунд часто краще переноситься, ніж високочастотна стимуляція 30–50 Гц. Джерело: AANEM Practice Parameter for RNS/SFEMG in suspected MG or LEMS; Preston & Shapiro, 2013.

 

 

3.4 Ботулізм

​

Етіологія. Токсичне пресинаптичне ураження.

Клінічні прояви. Краніальні нерви, вегетативні розлади, низхідна слабкість.

Стратегія дослідження. RNS, постактиваційні проби, рутинні NCS.

Рекомендовані нерви. Моторні нерви клінічно залучених м’язів; сенсорні як контроль.

Рекомендовані м’язи. Лицеві м’язи (facial muscles), ADM, проксимальні м’язи кінцівок (proximal limb muscles) залежно від фенотипу.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні відповіді часто відносно збережені.

Очікувані патологічні знахідки. Низькі CMAP, інкремент після активації, іноді декремент на низькій частоті.

 

4. Міопатії

 

• Рутинні сенсорні дослідження при чистій міопатії зазвичай нормальні.

• Моторні NCS можуть бути нормальними або мати помірно знижені амплітуди при тяжкій атрофії.

• Голкова ЕМГ повинна включати проксимальні м’язи, один дистальний м’яз і один клінічно слабкий м’яз.

• При підозрі на IBM обов’язково включати згиначі пальців (finger flexors) і чотириголовий м’яз стегна (quadriceps).

• При метаболічних міопатіях за показами застосовують короткий або довгий тест фізичного навантаження.

Примітка. AANEM Model Policy радить при підозрі на міопатію (suspected myopathy) виконувати голкову ЕМГ двох кінцівок (needle EMG), 2 моторні + 2 сенсорні дослідження нервової провідності (NCS) для виключення нейропатії/нейронопатії (neuropathy/neuronopathy), а за потреби — до 2 досліджень із повторною стимуляцією (repetitive stimulation studies) для виключення порушення нервово-м’язової передачі. Preston & Shapiro наголошують, що слід вибирати клінічно залучені, але не термінально змінені м’язи (terminally end-stage muscles). Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Preston & Shapiro, 2013; Pediatric Electromyography.

 

4.1 Поліміозит і дерматоміозит

 

Клінічні прояви. Проксимальна слабкість, підвищення CK, запальний фенотип.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Дельтоподібний м’яз (deltoid), двоголовий м’яз плеча (biceps), прямий м’яз стегна / латеральний широкий м’яз стегна (rectus femoris / vastus lateralis), за потреби клубово-поперековий м’яз (iliopsoas).

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Короткі низькоамплітудні ПРО, раннє рекрутування, фібриляції / позитивні гострі хвилі (PSW).

 

4.2 Міозит з включеннями (IBM)

 

Клінічні прояви. Слабкість згиначів пальців (finger flexors) і чотириголового м’яза стегна (quadriceps), часто асиметрія.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. FDP, FPL, чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), передній великогомілковий м’яз (tibialis anterior), дельтоподібний м’яз (deltoid).

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Змішаний міопатично-нейрогенний патерн, спонтанна активність.

 

4.3 М’язові дистрофії (DMD/BMD/FSHD/Emery-Dreifuss/LGMD/congenital dystrophies/OPMD/adhalinopathy)

 

Клінічні прояви. Хронічна слабкість, атрофія або псевдогіпертрофія, контрактури, фенотип-специфічний розподіл слабкості.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. DMD/BMD: дельтоподібний (deltoid), двоголовий м’яз плеча (biceps), латеральний широкий м’яз стегна (vastus lateralis), передній великогомілковий (tibialis anterior); FSHD: лицеві м’язи, трапецієподібний (trapezius), дельтоподібний (deltoid), двоголовий м’яз плеча (biceps), передній великогомілковий (tibialis anterior); OPMD: лицеві та бульбарні м’язи; LGMD/Emery-Dreifuss: плечовий і тазовий пояс.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Міопатичні потенціали рухових одиниць (MUAP), раннє рекрутування; в хронічно фіброзованих м’язах можливі великі поліфазні потенціали.

 

4.4 Дистальні міопатії

 

Клінічні прояви. Дистальна слабкість стоп або кистей залежно від підтипу.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Передній великогомілковий (tibialis anterior), литковий / камбалоподібний (gastrocnemius / soleus), довгий малогомілковий (peroneus longus), EDB, FDI за потреби.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Міопатичний дистальний патерн.

 

4.5 Міотонічні розлади (DM1/DM2/Thomsen/Becker/paramyotonia/Schwartz-Jampel)

 

Клінічні прояви. Міотонія, скутість (stiffness), інколи погіршення від холоду чи навантаження.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Дистальні м’язи кисті (distal hand muscles), передній великогомілковий (tibialis anterior), дельтоподібний (deltoid), лицеві м’язи (facial muscles) за фенотипом.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Міотонічні розряди; при дистрофічних формах — також міопатичні потенціали рухових одиниць (MUAP).

 

4.6 Вроджені та мітохондріальні міопатії

 

Клінічні прояви. Гіпотонія, дитячий дебют або хронічна проксимальна слабкість; іноді зовнішня офтальмоплегія.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Репрезентативні проксимальні і дистальні м’язи (representative proximal and distal muscles); у дітей — максимально щадний підхід.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Від майже нормального до неспецифічного міопатичного або змішаного патерну.

 

4.7 Метаболічні міопатії та періодичні паралічі

 

Клінічні прояви. Непереносимість навантаження (exercise intolerance), крампії, епізодична слабкість, міалгії.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Дельтоподібний м’яз (deltoid), параспінальні м’язи (paraspinals; особливо при Pompe), чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), передній великогомілковий (tibialis anterior), литковий (gastrocnemius); для тестів із навантаженням (exercise tests) — ulnar/ADM або peroneal/EDB залежно від лабораторного протоколу.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Від нормальних до міопатичних; при періодичному паралічі (periodic paralysis) — динамічні постнавантажувальні зміни амплітуди CMAP.

 

4.8 Інші міопатії (синдром зігнутої спини (bent spine syndrome), хвороба хвилеподібних скорочень м’язів (rippling muscle

disease), схильність до злоякісної гіпертермії (malignant hyperthermia susceptibility), нейролептичний злоякісний синдром (neuroleptic malignant syndrome))

​

Клінічні прояви. Фенотип залежить від стану.

Стратегія дослідження. Рутинні сенсорні та моторні дослідження використовують як контроль для виключення нейропатичного або нейронопатичного процесу (neuronopathic process); вирішальне значення має фенотип-орієнтована голкова ЕМГ.

Рекомендовані м’язи. Розгиначі шиї (neck extensors), шийні / грудні параспінальні м’язи (cervical / thoracic paraspinals), проксимальні м’язи кінцівок (proximal limb muscles) або фенотип-специфічні м’язи.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорні дослідження нормальні; моторні відповіді часто нормальні або лише помірно знижені.

Очікувані патологічні знахідки. Міопатичний або неспецифічний патерн; при rippling muscle disease — провоковані феномени.

 

5. Фокальні мононевропатії та локальні ураження нервів

 

5.1 Синдром карпального каналу (CTS)

​

Етіологія. Компресія серединного нерва у карпальному каналі.

Клінічні прояви. Парестезії I–III пальців, нічні симптоми, слабкість тенару.

Стратегія дослідження. Обов’язкові порівняльні тести серединний-ліктьовий та серединний-променевий.

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження серединного нерва з реєстрацією від APB; сенсорне дослідження серединного нерва з II пальця; порівняння серединний–ліктьовий з IV пальця; порівняння серединний–променевий з великого пальця; долонні змішані дослідження; моторне/сенсорне дослідження ліктьового нерва як контроль.

Рекомендовані м’язи. APB; за тяжкого випадку — FDI, круглий пронатор (pronator teres).

Очікувані нормальні знахідки. Нормальні порівняльні латентності, нормальні сенсорні і моторні латентності серединного нерва.

Очікувані патологічні знахідки. Подовження сенсорної/моторної латентності серединного нерва, зниження амплітуди, денервація в APB при тяжких випадках.

Примітка. Згідно з AANEM practice parameter і quality measure set, мінімальна електродіагностична оцінка (EDX-оцінка) при CTS має включати сенсорну латентність серединного нерва, дистальну моторну латентність серединного нерва, щонайменше ще одне сенсорне і ще одне моторне дослідження в цій самій кінцівці; якщо рутинні дослідження нормальні, слід виконувати порівняльні або короткосегментні тести. Джерело: AANEM Practice Parameter for Electrodiagnostic Studies in CTS; Carpal Tunnel Syndrome — An AANEM Quality Measure Set.

 

5.2 Ураження серединного нерва вище зап’ястка / на рівні ліктя / переднього міжкісткового нерва

 

Етіологія. Компресійне, травматичне або іатрогенне ураження серединного нерва (median nerve) проксимальніше карпального каналу.

Клінічні прояви. Слабкість м’язів, іннервованих серединним нервом, інколи сенсорний дефіцит; при синдромі переднього міжкісткового нерва (anterior interosseous syndrome, AIN) — суто моторний фенотип.

Стратегія дослідження. Моторне/сенсорне дослідження серединного нерва + контрольні дослідження ліктьового/променевого нервів; при підозрі на AIN особлива роль голкової ЕМГ.

Рекомендовані нерви. Моторне і сенсорне дослідження серединного нерва на різних сегментах; ліктьовий і променевий нерви як контроль.

Рекомендовані м’язи. APB, FPL, круглий пронатор, променевий згинач зап’ястка (FCR), FDP II–III, квадратний пронатор.

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорне дослідження серединного нерва може бути нормальним при AIN.

Очікувані патологічні знахідки. Нейрогенний патерн у м’язах, іннервованих серединним нервом, дистальніше ураження; при AIN — патологія FPL / FDP II–III / PQ при нормальних сенсорних потенціалах серединного нерва.

 

5.3 Ураження променевого нерва / заднього міжкісткового нерва / поверхневої чутливої гілки

 

Етіологія. Компресія, травма, ураження в спіральному каналі або в каналі супінатора (supinator tunnel).

Клінічні прояви. «звисаюча кисть» (wrist drop), слабкість екстензорів, ізольована сенсорна симптоматика при поверхневій променевій нейропатії (superficial radial neuropathy).

Стратегія дослідження. Моторне дослідження променевого нерва з реєстрацією від дистального розгинача + сенсорний потенціал поверхневої променевої гілки (superficial radial SNAP) + контрольні дослідження серединного/ліктьового нервів.

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження променевого нерва, сенсорне дослідження поверхневої променевої гілки; серединний/ліктьовий нерви як контроль.

Рекомендовані м’язи. Триголовий м’яз плеча (triceps), плечо-променевий (brachioradialis), ECRL/ECRB, EDC/EIP, ECU, супінатор (supinator).

Очікувані нормальні знахідки. Сенсорний потенціал поверхневої променевої гілки нормальний при синдромі заднього міжкісткового нерва (posterior interosseous syndrome, PIN).

Очікувані патологічні знахідки. При високому ураженні — залучення триголового м’яза плеча (triceps) залежно від рівня; при PIN — суто моторний дистальний патерн променевого нерва (distal radial pattern).

 

5.4 Ураження ліктьового нерва на рівні зап’ястка / кубітального каналу / медіального надвиростка

 

Етіологія. Компресія або тракційне ураження ліктьового нерва.

Клінічні прояви. Парестезії IV–V пальців, слабкість власних м’язів кисті, зниження сили хвата і щипкового захвату.

Стратегія дослідження. Моторне дослідження ліктьового нерва з реєстрацією від ADM і FDI, сенсорне дослідження з V пальця, дослідження дорсальної шкірної гілки ліктьового нерва; проведення через лікоть та, за можливості, короткосегментне дослідження (inching).

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження ліктьового нерва з реєстрацією від ADM і FDI; сенсорне дослідження з V пальця; дорсальна шкірна гілка ліктьового нерва; серединний нерв як контроль.

Рекомендовані м’язи. ADM, FDI, міжкісткові м’язи кисті (interossei), ліктьовий згинач зап’ястка (FCU), FDP IV–V.

Очікувані нормальні знахідки. При дистальному ураженні можуть зберігатися FCU / FDP IV–V і відповідь дорсальної шкірної гілки ліктьового нерва (dorsal ulnar cutaneous response).

Очікувані патологічні знахідки. Уповільнення / блок проведення через лікоть (slowing / block across elbow), патологія сенсорних та/або моторних досліджень, денервація в м’язах, іннервованих ліктьовим нервом (denervation in ulnar muscles).

Примітка. AANEM practice parameter для ліктьової нейропатії на рівні ліктя (ulnar neuropathy at the elbow) вказує, що моторні та сенсорні дослідження ліктьового нерва у поєднанні з голковою ЕМГ є валідними і відтворюваними для підтвердження UNE; короткосегментні дослідження / inching studies (short-segment / inching studies) можуть підвищувати точність локалізації. Джерело: AANEM Practice Parameter for Electrodiagnostic Studies in Ulnar Neuropathy at the Elbow; Preston & Shapiro, 2013.

 

5.5 Інші локальні ураження верхньої кінцівки: надлопатковий нерв (suprascapular), пахвовий нерв (axillary), м’язово-шкірний нерв (musculocutaneous), довгий грудний нерв (long thoracic), дорсальний лопатковий нерв (dorsal scapular), грудоспинний нерв (thoracodorsal), діафрагмальний нерв (phrenic), плечове сплетення (brachial plexus), латеральний/медіальний шкірний нерв передпліччя (lateral/medial antebrachial cutaneous)

 

Етіологія. Компресійні, травматичні, ятрогенні, невралгічна аміотрофія, плексопатія.

Клінічні прояви. Слабкість у специфічних м’язових групах плечового пояса або сенсорний дефіцит на передпліччі.

Стратегія дослідження. Потрібна топічна логіка: нерв-специфічні м’язи + м’язи для диференціації з корінцевим/плексусним ураженням.

Рекомендовані нерви. SNAP латерального/медіального шкірного нерва передпліччя; дослідження пахвового/надлопаткового нервів за доступністю; серединний/ліктьовий/променевий нерви — для контексту.

Рекомендовані м’язи. Надостьовий (supraspinatus), підостьовий (infraspinatus), дельтоподібний (deltoid), малий круглий (teres minor), двоголовий м’яз плеча (biceps), передній зубчастий (serratus anterior), ромбоподібні м’язи (rhomboids), найширший м’яз спини (latissimus dorsi), трапецієподібний (trapezius), діафрагма (diaphragm) — лише у досвідчених руках.

Очікувані нормальні знахідки. Контрольні нерви і м’язи поза підозрюваним нервом мають бути збережені.

Очікувані патологічні знахідки. Нейрогенний патерн у вибіркових м’язах, а при постгангліонарній плексопатії — патологічні SNAP.

Примітка. Для фокальних нейропатій загальний принцип AANEM і класичної електродіагностики полягає у поєднанні досліджень, сфокусованих на ураженні (lesion-focused NCS), порівняльних досліджень нервів, порівняння між сторонами  за можливості та ЕМГ м’язів ураженого нерва і м’язів-конкурентів за локалізацією. Для інших компресійних нейропатій (entrapment neuropathies).

 

6. Краніальні нерви та стовбурові електродіагностичні методики

​

6.1 Ураження окорухових нервів (ocular motor nerve lesions, III, IV, VI)

 

Стратегія дослідження. Стандартна ЕНМГ має обмежену роль; основне завдання — диференціація з окулярною міастенією (ocular MG).

Очікувані патологічні знахідки. За клінічної підозри на порушення нервово-м’язової передачі — RNS / SFEMG за окулярно-бульбарною стратегією (ocular/bulbar strategy).

 

6.2 Трійчастий нерв і його гілки (V, нижній альвеолярний нерв (inferior alveolar), язиковий нерв (lingual))

 

Стратегія дослідження. Використовують мигальний рефлекс (blink reflex), моторне дослідження трійчастого нерва (trigeminal motor study), якщо доступне, та ЕМГ жувального м’яза (masseter ЕМГ).

Очікувані патологічні знахідки. Патологія латентностей R1/R2 або трійчасто-лицевий патерн (trigeminal/facial pattern) залежно від рівня ураження.

 

6.3 Лицевий нерв (VII)

 

Стратегія дослідження. Моторна відповідь лицевого нерва з реєстрацією від носового м’яза / кругового м’яза ока (facial motor response to nasalis/orbicularis oculi), мигальний рефлекс (blink reflex), голкова ЕМГ лицевих м’язів (needle EMG of facial muscles) у відповідний часовий інтервал.

Очікувані патологічні знахідки. Знижений CMAP (reduced CMAP), денервація після відповідного часового інтервалу (denervation after appropriate interval), патологічні зміни мигального рефлексу (blink reflex abnormalities).

 

6.4 IX, X, зворотний гортанний нерв (recurrent laryngeal), XI, XII

 

Стратегія дослідження. XI: трапецієподібний м’яз (trapezius) і SCM; XII: ЕМГ язика (tongue ЕМГ); X / поворотний гортанний нерв (recurrent laryngeal): ларингеальна ЕМГ (laryngeal ЕМГ) лише у спеціалізованих умовах.

Очікувані патологічні знахідки. Тактика залежить від клініки і потребує високої експертності.

Примітка. Для розладів черепних нервів (cranial nerve disorders) стандартна ЕНМГ має обмеження, а тактика залежить від диференційної діагностики (differential diagnosis). Якщо клініка допускає окулярну або бульбарну міастенію (ocular or bulbar myasthenia), слід орієнтуватися на AANEM practice parameter щодо RNS / SFEMG; для паралічу лицевого нерва (facial palsy) корисні часово-чутливі дослідження лицевого нерва (timing-sensitive facial NCS), мигальний рефлекс (blink reflex) і голкова ЕМГ (needle EMG) у відповідний часовий інтервал після валлерівської дегенерації (Wallerian degeneration). Джерело: AANEM Practice Parameter for RNS/SFEMG in suspected MG/LEMS; Preston & Shapiro, 2013.

 

7. Нижня кінцівка, плексуси та периферичні нерви

 

7.1 Ураження поперекового / крижового / попереково-крижового сплетення (lumbar / sacral / lumbosacral plexus lesions)

​

Рекомендовані нерви. Моторні: стегновий (femoral), малогомілковий (peroneal), великогомілковий (tibial); сенсорні: підшкірний нерв (saphenous), литковий (sural), поверхневий малогомілковий (superficial peroneal), латеральний шкірний нерв стегна (lateral femoral cutaneous) — за показами.

Рекомендовані м’язи. Клубово-поперековий (iliopsoas), привідні м’язи стегна (adductors), чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), сідничні м’язи (gluteal muscles), м’язи задньої групи стегна (hamstrings), передній великогомілковий (tibialis anterior), литковий (gastrocnemius), параспінальні м’язи (paraspinals).

Очікувані патологічні знахідки. Патологічні SNAP при постгангліонарній плексопатії (postganglionic plexopathy); патерн залежить від залучених стовбурів / відділів (trunks / divisions).

 

 

7.2 Стегновий, підшкірний, затульний і латеральний шкірний нерв стегна (femoral, saphenous, obturator, lateral femoral cutaneous nerves)

​

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження стегнового нерва (femoral motor), якщо доступне, SNAP підшкірного нерва (saphenous SNAP), двобічне дослідження латерального шкірного нерва стегна (LFCN bilateral) при meralgia paresthetica.

Рекомендовані м’язи. Клубово-поперековий (iliopsoas), чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), кравецький м’яз (sartorius), привідні м’язи (adductors).

Очікувані патологічні знахідки. Точкова аксональна або змішане враження відповідного нерва.

 

7.3 Ураження сідничного нерва (sciatic nerve lesion)

 

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження великогомілкового і малогомілкового нервів; сенсорне дослідження литкового нерва ± поверхневого малогомілкового нерва.

Рекомендовані м’язи. Коротка головка двоголового м’яза стегна (short head biceps femoris), передній великогомілковий (tibialis anterior), довгий малогомілковий (peroneus longus), литковий (gastrocnemius), сідничні м’язи (gluteal muscles).

Очікувані патологічні знахідки. Поєднання tibial + peroneal з залежністю від рівня.

 

7.4 Нейропатія загального малогомілкового нерва на рівні коліна

 

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження малогомілкового нерва через голівку малогомілкової кістки, сенсорне дослідження поверхневого малогомілкового нерва, великогомілковий нерв як контроль.

Рекомендовані м’язи. Передній великогомілковий (tibialis anterior), довгий малогомілковий (peroneus longus), короткий розгинач пальців стопи (extensor digitorum brevis), коротка головка двоголового м’яза стегна (short head biceps femoris).

Очікувані патологічні знахідки. Уповільнення / блок проведення через голівку малогомілкової кістки або аксональна втрата; важливо відмежувати від радикулопатії L5.

 

7.5 Тарзальний канал і передній тарзальний канал (tarsal tunnel and anterior tarsal tunnel)

 

Рекомендовані нерви. Моторне дослідження великогомілкового нерва, дослідження медіального / латерального підошовних нервів; дистальне моторне дослідження глибокого малогомілкового нерва з реєстрацією від EDB.

Рекомендовані м’язи. М’яз-відвідник великого пальця стопи (abductor hallucis), м’яз-відвідник V пальця стопи (abductor digiti quinti pedis), EDB.

Очікувані патологічні знахідки. Фокальні дистальні зміни проведення по великогомілковому або глибокому малогомілковому нерву (tibial / deep peroneal conduction); чутливість ЕНМГ варіабельна.

 

7.6 Сенсорні ураження литкового і поверхневого малогомілкового нервів; метатарзалгія Мортона (sural and superficial peroneal sensory lesions; Morton metatarsalgia)

​

Рекомендовані нерви. Двобічне дослідження SNAP литкового або поверхневого малогомілкового нерва; підошовні пальцеві дослідження — лише в окремих лабораторіях.

Рекомендовані м’язи. Зазвичай голкова ЕМГ (needle EMG) не є основною.

Очікувані патологічні знахідки. Ізольовані сенсорні зміни або низька чутливість методу.

Примітка. Для більшості фокальних нейропатій нижньої кінцівки (focal neuropathies) та уражень сплетень (plexus lesions) окремих нозологічно-специфічних рекомендацій AANEM немає. Практично застосовують загальні принципи AANEM Model Policy для мононейропатії / плексопатії (mononeuropathy / plexopathy) та технічні підходи Preston & Shapiro і Dyck/Thomas. Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Preston & Shapiro, 2013; Peripheral Nerve Entrapments.

 

 

8. Радикулопатії

​

Загальні правила. Сенсорні потенціали при чистій преґангліонарній радикулопатії часто збережені; провідним методом підтвердження є голкова ЕМГ. За можливості включають параспінальні м’язи, а для S1 — Н-рефлекс.

 

8.1 Радикулопатії C1–C4 (C1–C4 radiculopathies)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Високі шийні параспінальні м’язи, трапецієподібний (trapezius), груднино-ключично-соскоподібний (sternocleidomastoid), м’яз-підіймач лопатки (levator scapulae); у спектрі C3–C5 можливе врахування діафрагмальної стратегії.

 

8.2 Радикулопатія C5 (C5 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Дельтоподібний (deltoid), двоголовий м’яз плеча (biceps), підостьовий / надостьовий м’яз (infraspinatus / supraspinatus), шийні параспінальні м’язи (cervical paraspinals).

 

8.3 Радикулопатія C6 (C6 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Двоголовий м’яз плеча (biceps), плечо-променевий (brachioradialis), круглий пронатор (pronator teres), шийні параспінальні м’язи (cervical paraspinals).

 

8.4 Радикулопатія C7 (C7 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Триголовий м’яз плеча (triceps), FCR / круглий пронатор (pronator teres), EDC / EIP, шийні параспінальні м’язи (cervical paraspinals).

​

8.5 Радикулопатія C8/T1 (C8/T1 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. FDI, APB, FDP, EIP, грудні / шийні параспінальні м’язи (thoracic / cervical paraspinals).

 

8.6 Радикулопатії L1–L2 (L1–L2 radiculopathies)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. М’язи черевної стінки / клубово-поперековий м’яз (abdominal wall / iliopsoas strategy), довгий привідний м’яз (adductor longus), параспінальні м’язи (paraspinals).

 

8.7 Радикулопатія L3 (L3 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), привідні м’язи (adductors), параспінальні м’язи (paraspinals).

​

8.8 Радикулопатія L4 (L4 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Чотириголовий м’яз стегна (quadriceps), передній великогомілковий (tibialis anterior), привідні м’язи (adductors), параспінальні м’язи (paraspinals).

 

8.9 Радикулопатія L5 (L5 radiculopathy)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Передній великогомілковий (tibialis anterior), довгий розгинач великого пальця стопи (extensor hallucis longus), середній сідничний м’яз (gluteus medius), довгий малогомілковий (peroneus longus), параспінальні м’язи (paraspinals).

 

8.10 Радикулопатія S1 (S1 radiculopathy)

 

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Литковий м’яз (gastrocnemius), камбалоподібний м’яз (soleus), великий сідничний м’яз (gluteus maximus), параспінальні м’язи (paraspinals); додатково Н-рефлекс (H-reflex).

 

8.11 Грудні радикулопатії (thoracic radiculopathies, Th1–Th12)

​

Рекомендовані м’язи для голкової ЕМГ. Грудні параспінальні м’язи (thoracic paraspinals), міжреберні м’язи / м’язи черевної стінки (intercostal / abdominal wall) за технічної можливості; для Th1 — власні м’язи кисті (hand intrinsics) при диференційній діагностиці з ураженням нижнього стовбура плечового сплетення (lower brachial plexus lesion).

Примітка. AANEM practice parameter для шийної радикулопатії (cervical radiculopathy) та model policy наголошують, що голкова ЕМГ (needle EMG) є центральним тестом для підтвердження радикулопатії (radiculopathy). Мінімум включає 1 моторне і 1 сенсорне дослідження нервової провідності (NCS), голкову ЕМГ клінічно залученої кінцівки, а параспінальні м’язи додають за можливості. Оптимальним вважають скринінговий набір приблизно з шести м’язів, що включає щонайменше один параспінальний м’яз. Джерело: AANEM Practice Parameter: Cervical Radiculopathy; AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS.

 

9. Захворювання спинного мозку та ЦНС з периферичними нейром’язовими проявами

 

9.1 Шийна сирингомієлія (cervical syringomyelia)

 

Дослідження нервової провідності верхніх кінцівок + голкова ЕМГ власних м’язів кисті (intrinsic hand muscles) та проксимальних м’язів руки; шукати сегментарний патерн ураження передніх рогів при відносно збережених сенсорних відповідях.

 

9.2 Атаксія Фрідрейха (Friedreich ataxia), хвороба Machado-Joseph, метахроматична лейкодистрофія (metachromatic leukodystrophy), хвороба Krabbe, адренолейкодистрофія / адреномієлонейропатія (adrenoleukodystrophy / adrenomyeloneuropathy)

​

Використовують протокол, орієнтований на полінейропатію, адаптований до фенотипу; мета — фенотипування периферичного залученняі виключення мімікерів.

Примітка. Для захворювань спинного мозку / ЦНС (spinal cord / CNS disorders) ЕНМГ зазвичай використовується не як первинний етіологічний тест, а як інструмент фенотипування периферичного залучення (peripheral involvement) і виключення мімікерів. Джерело: Preston & Shapiro, 2013; Peripheral Neuropathy.

 

10. Інші стани

​

10.1 Синдром доброякісних фасцикуляцій (benign fasciculation syndrome)

​

Обмежене дослідження нервової провідності + ЕМГ у симптомних м’язах і ще одному анатомічному регіоні. Важливо підтвердити відсутність активної денервації і значущої хронічної нейрогенної перебудови.

 

10.2 Нейроміотонія / синдром Айзекса (neuromyotonia / Isaacs syndrome)

​

Рутинні дослідження нервової провідності + голкова ЕМГ з пошуком нейроміотонічних розрядів (neuromyotonic discharges), даблетів (doublets), мультиплетів (multiplets) і безперервної моторної активності.

 

10.3 Синдром ригідної людини (stiff-person syndrome)

​

Голкова ЕМГ аксіальних м’язів і м’язів-антагоністів/агоністів; типовою є персистуюча спонтанна активність моторних одиниць у спокої.

 

10.4 Правець (tetanus)

​

ЕНМГ не є первинним тестом; якщо виконується — документують безперервну моторну активність і післярозряди (afterdischarges).

Примітка. Для синдрому доброякісних фасцикуляцій (benign fasciculation syndrome), нейроміотонії (neuromyotonia), синдрому ригідної людини (stiff-person syndrome) і правця (tetanus) окремі нозологічно-специфічні рекомендації AANEM обмежені. Доцільно орієнтуватися на загальну AANEM model policy та описові електрофізіологічні патерни Preston & Shapiro. Джерело: AANEM Model Policy for Needle EMG and NCS; Preston & Shapiro, 2013.

 

Примітка до додатка

 

Цей додаток побудований за повним переліком патологій, наведених на сторінці EMGStrategies, а деталізація протоколів, нервів, м’язів та очікуваних електрофізіологічних патернів є адаптованою клінічною інтерпретацією для практики лабораторії ЕНМГ, а не буквальним відтворенням усіх текстів сайту.

Додаток. Глосарій скорочень

 

У цьому додатку зведено скорочення, що використовуються в документі. Для зручності вони згруповані за функціональними блоками: електродіагностичні терміни, нозології, скорочення назв м’язів, анатомічні позначення та комбіновані записи. У випадках, де римські цифри вжиті в різних значеннях, інтерпретацію слід читати за контекстом: у розділах про черепні нерви вони позначають номер нерва, а в описі пальців кисті - номер пальця.

 

1. Загальні електродіагностичні та лабораторні скорочення

2. Нозології, синдроми та генетично-молекулярні скорочення

3. Скорочення назв м’язів

4. Анатомічні позначення та черепні нерви

5. Комбіновані записи та умовні позначення

© 2025 Товариство кліничних нейрофізіологів, неврологія, нейрофізіологія

ГО КНФ

bottom of page