top of page

СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО-М’ЯЗОВОЇ ПЕРЕДАЧІ МЕТОДОМ ПОВТОРНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ

(Спеціалізований компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

 

1. Загальна характеристика методу

Дослідження нервово-м’язової передачі методом повторної стимуляції використовується для:

  • виявлення порушень функції нервово-м’язового синапсу;

  • диференціації між пресинаптичними та постсинаптичними розладами.

Метод полягає у реєстрації м’язової відповіді на серію електричних стимулів нерва з різною частотою, до та після фізичного навантаження або після високочастотної стимуляції.

2. Принцип методу

  • При нормальній нервово-м’язовій передачі амплітуда викликаних м’язових потенціалів залишається стабільною.

  • При постсинаптичних розладах (наприклад, міастенія) спостерігається декремент — зниження амплітуди відповіді на 2-й–4-й стимул і далі.

При пресинаптичних порушеннях (наприклад, синдром Ламберта–Ітона) можливий інкремент — наростання амплітуди відповіді після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції.

3. Методика проведення

3.1. Підготовка

  • Вибір нерва та відповідного м’яза залежить від клінічної підозри (часто використовуються ліктьовий нерв — abductor digiti minimi, лицевий нерв — nasalis, додатковий нерв — trapezius).

  • Пацієнт перебуває у спокої перед початком тесту.

  • Температура кінцівки повинна бути стабільною (не нижче 32 °C).

3.2. Базове дослідження

  • Реєструється серія відповідей на низькочастотну стимуляцію (зазвичай 2–5 Гц).

  • Аналізується зміна амплітуди потенціалу дії м’яза (CMAP) між першим і наступними стимулами.

3.3. Навантажувальна проба

  • Пацієнт виконує максимальне ізометричне скорочення м’яза (зазвичай 10–30 секунд).

  • Далі проводиться повторна стимуляція для оцінки змін відповіді (інкремент/декремент).

3.4. Високочастотна стимуляція

  • За показаннями використовується стимуляція з частотою ≥20 Гц для додаткової диференціації пресинаптичних порушень (LEMS, синдром Ламберта-Ітона).

4. Документування результатів

Звіт повинен містити:

  • нерв та м’яз, на яких проводилося дослідження;

  • частоту стимуляції;

  • вихідну амплітуду та форму CMAP;

  • відсоток змін амплітуди у відповідях;

  • наявність та характер декременту або інкременту;

  • результати після фізичного навантаження або високочастотної стимуляції;

  • клініко-електрофізіологічну інтерпретацію.

5. Клінічне значення

  • Декрементальна відповідь ≥10% між першим та четвертим/п’ятим стимулом вказує на патологію нервово-м’язової передачі, типову для міастенії.

  • Інкрементальна відповідь (зростання амплітуди) після фізичного навантаження — характерна для синдрому Ламберта–Ітона та інших пресинаптичних розладів.

  • Відсутність змін не виключає патології і потребує кореляції з клінікою та результатами інших досліджень (ЕМГ, SFEMG).

© 2025 Товариство кліничних нейрофізіологів, неврологія, нейрофізіологія

ГО КНФ

bottom of page