СТАНДАРТ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ПО НЕРВУ (ДПН)

(Компонент електро-діагностичного обстеження — ЕДО)

1. Загальна характеристика

Дослідження проведення по нерву (ДПН) є базовим методом оцінки цілісності та функціонального стану периферичної нервової системи.

Метою є:

визначення швидкості проведення імпульсу, латентності, амплітуди та форми відповіді;
виявлення патологічних змін (уповільнення проведення, блок проведення, відсутність відповіді, зниження амплітуди);
оцінка ступеня демієлінізації та аксональної втрати у досліджуваних сегментах нерва.

ДПН виконується лікарем-неврологом або лікарем функціональної діагностики, який пройшов спеціальну підготовку з ЕДО. За потреби технічні аспекти можуть виконуватися навченим медичним персоналом під безпосереднім наглядом лікаря.

2. Етапи типового дослідження

2.1. Клінічна підготовка

Формування диференційного діагнозу на основі анамнезу та неврологічного огляду.
Визначення необхідних нервів для дослідження.

2.2. Проведення ДПН

Електрична стимуляція обраного нерва з наступною реєстрацією електричної відповіді.
Зазвичай використовуються поверхневі електроди для стимуляції та реєстрації; голчасті електроди застосовуються лише у спеціальних випадках.
Вимірюються:
- відстань між точками стимуляції та реєстрації;
- латентність;
- швидкість проведення;
- амплітуда відповіді.

2.3. Комплементарне обстеження

За показаннями ДПН доповнюється голчастою ЕМГ, щоб уточнити діагноз та оцінити клініко-електрофізіологічну кореляцію.

3. Види досліджень проведення по нерву

ДПН може бути моторним, сенсорним або змішаним. У межах одного обстеження вони часто комбінуються.

3.1. Моторне ДПН

Стимуляція моторного нерва в кількох точках уздовж його ходу.
Реєстрація відповіді з відповідного м’яза.
Аналіз амплітуди, латентності, конфігурації та швидкості проведення.

3.2. Сенсорне ДПН

Стимуляція поблизу сенсорного нерва.
Реєстрація відповіді з віддаленої ділянки того ж нерва.
Аналіз амплітуди, латентності, конфігурації та сенсорної швидкості проведення.

3.3. Змішане ДПН

Стимуляція нерва, який містить як моторні, так і сенсорні волокна.
Реєстрація з іншої ділянки цього ж нерва.
Аналіз параметрів як сенсорного, так і моторного компонентів.

3.4. Додаткові тести

F-хвиля та H-рефлекс є важливими додатковими інструментами, які часто виконуються в межах одного обстеження. Вони дозволяють оцінити провідність проксимальних сегментів нервової системи.

4. Документування результатів

Звіт ДПН повинен містити:

перелік досліджених нервів;
відстані між точками стимуляції та реєстрації;
значення швидкості проведення, латентності та амплітуди;
температуру кінцівки на момент дослідження якщо вимірювалась (впливає на латентність та швидкість проведення);
клініко-електрофізіологічну інтерпретацію результатів.

За можливості до медичної документації додаються оригінальні хвилі. Це забезпечує можливість незалежної експертної оцінки у клінічних чи медико-правових ситуаціях.

5. Обсяг обстеження

Кількість досліджених нервів має бути мінімально необхідною для вирішення клінічного завдання.
У більшості випадків доцільно дослідити принаймні один нерв зі збереженим проведенням для порівняння.
Стандартні протоколи не можуть жорстко визначати кількість нервів для кожного діагнозу, оскільки обстеження індивідуалізується.

6. Контроль якості та використання даних

Обсяг обстеження визначається клінічною ситуацією та не може бути уніфікований жорстким числом досліджень.
За потреби результати можуть бути повторно оцінені незалежним експертом.
Перевищення середніх показників обсягу обстеження без клінічного обґрунтування підлягає внутрішній експертній перевірці. (це положення внесене через необґрунтовані призначення «ЕНМГ рук-ніг» без клінічного пояснення)

7. Заключні положення

ДПН є невід’ємною складовою ЕДО та ключовим інструментом діагностики периферичних невропатій, поліневропатій, плексопатій, радикулопатій, нейром’язових розладів та проксимальних уражень.
Висока якість результатів забезпечується кваліфікацією лікаря та дотриманням методологічних стандартів.
Документ підлягає оновленню відповідно до змін у клінічній практиці.